… а рядом — будущие переводчики

Еду с работы как обычно на метро. Пересаживаюсь на свою линию. Смотрю — возле дверного проема стоит девушка с книгой. Сначала увидел только название: «Теория и практика перевода». Стало интересно. Заходим в прибывший поезд. Как бы невзначай сажусь рядом с девушкой, которая продолжает штудировать свой предмет. Вижу, что книжка о переводе с французского языка! Заинтригован еще больше. Наконец не выдерживаю и спрашиваю: «Это на каком курсе проходят?» «На третьем», — отвечает девушка. «А кто автор?» — Девушка показывает мне обложку: «Гак, Григорьев». Читает дальше, а я краем глаза подсматриваю. Общественно-политический перевод… Эх, думаю, бедняга. Ну разве этому надо учиться? И вообще, зачем ты пошла на французский? Ведь перспектив никаких. Все дружно переходят на английский. И не надо теперь столько переводчиков. И английский надо учить только как приложение к нормальной специальности. С такими мыслями выхожу из вагона – «поезд прибыл на конечную станцию Приморская».

Моï першi вiрші та пiснi

Родом я з українського села, і рідна мова моя була українська. Чому була? Тому що приблизно років із п’яти я опинився в російськомовному середовищі і спілкуватися українською міг лише під час канікул у селі. А потім я переїхав до Ленінграду, зараз Петербургу, де й живу вже майже 30 років. Тобто, я все розумію і перекладати з української можу, а на українську вже не все. Інколи я згадую дитинство і дуже добре пам’ятаю свій перший вірш.

Зима, у залі стоїть прикрашена ялинка (а насправді сосна), мати ставить мене на стілець і я голосно декламую:

У лісі ой у темному,
Де ходить хитрий лис,
Росла собі ялинонька,
І зайчик з нею ріс.

Ой, снігу, снігу білого
Насипала зима.
Прибіг сховатись заїнько —
Ялиноньки нема!

Iшов тим лісом Дід Мороз,
Червоний в нього ніс,
Він зайчика-стрибайчика
У торбі нам приніс.

Маленький сірий заїнько,
Іди-іди до нас!
Дивись — твоя ялинонька
Сія на весь палац!

Останньої строфи я не пам’ятаю, це вже Інтернет допоміг.

Лише значно пізніше я зрозумів, що це була моя перша зустріч з перекладом, тому що цей вірш написано за мотивами «В лесу родилась ёлочка».

А перший контакт з російською мовою стався у дитячому садку. Перше враження – дуже неприємна мова. Я там весь час мовчав, бо вони балакали, як мені здавалося, неправильно, некрасиво й іноді незрозуміло.  Тiльки на спiвах спiвав, повторюючи слова, що часто-густо не розумiв.

З тих пiр пам’ятаю лише одну пісню, що ми співали (співали багато, але чомусь у пам’яті залишився виключно агітпроп!):

«Горячо мы любим Родину свою,

Хорошо живётся нам в родном краю,

Партии спасибо, партии хвала,

Детство золотое на-мана-дала»

Я ніяк не міг збагнути, що має означати «наманадала». Бо в пісні співають, не відокремлюючи слова одне від одного. Про партію нічого ще не знав, але ніяких питань не виникало.

У школі десь класу до восьмого я російською користувався лише під час уроків. І з російської мови мав не дуже гарні оцінки.

Та врешті решт, коли все навкруги –  і телевізор, і кіно, і книжки, і навчання – російською, її неможливо не вивчити. От я й вивчив, i тепер вона в мене мова «А».

Прошу українську спільноту ГП вибачити мене за помилки – 20 років українською не писав.

Для русскоязычных жителей ГП: мне кажется, что гугл должен сделать очень хороший перевод текста, т.к. я, наверное, часто использую русский синтаксис, да и языки родственные.