Из журнала, который я завел и пишу перьевой ручкой
Публикация публикабельного
| « Из рассказа бывшей коллеги | Pensées de l’automne » |
Моï першi вiрші та пiснi |
||||
|
Родом я з українського села, і рідна мова моя була українська. Чому була? Тому що приблизно років із п’яти я опинився в російськомовному середовищі і спілкуватися українською міг лише під час канікул у селі. А потім я переїхав до Ленінграду, зараз Петербургу, де й живу вже майже 30 років. Тобто, я все розумію і перекладати з української можу, а на українську вже не все. Інколи я згадую дитинство і дуже добре пам’ятаю свій перший вірш. Зима, у залі стоїть прикрашена ялинка (а насправді сосна), мати ставить мене на стілець і я голосно декламую: У лісі ой у темному, Ой, снігу, снігу білого Iшов тим лісом Дід Мороз, Маленький сірий заїнько, Останньої строфи я не пам’ятаю, це вже Інтернет допоміг. Лише значно пізніше я зрозумів, що це була моя перша зустріч з перекладом, тому що цей вірш написано за мотивами «В лесу родилась ёлочка». А перший контакт з російською мовою стався у дитячому садку. Перше враження – дуже неприємна мова. Я там весь час мовчав, бо вони балакали, як мені здавалося, неправильно, некрасиво й іноді незрозуміло. Тiльки на спiвах спiвав, повторюючи слова, що часто-густо не розумiв. З тих пiр пам’ятаю лише одну пісню, що ми співали (співали багато, але чомусь у пам’яті залишився виключно агітпроп!): «Горячо мы любим Родину свою, Хорошо живётся нам в родном краю, Партии спасибо, партии хвала, Детство золотое на-мана-дала» Я ніяк не міг збагнути, що має означати «наманадала». Бо в пісні співають, не відокремлюючи слова одне від одного. Про партію нічого ще не знав, але ніяких питань не виникало. У школі десь класу до восьмого я російською користувався лише під час уроків. І з російської мови мав не дуже гарні оцінки. Та врешті решт, коли все навкруги – і телевізор, і кіно, і книжки, і навчання – російською, її неможливо не вивчити. От я й вивчив, i тепер вона в мене мова «А». Прошу українську спільноту ГП вибачити мене за помилки – 20 років українською не писав. Для русскоязычных жителей ГП: мне кажется, что гугл должен сделать очень хороший перевод текста, т.к. я, наверное, часто использую русский синтаксис, да и языки родственные.
|
||||
|
15 комментариев Моï першi вiрші та пiснi
Вы должны авторизоваться, чтобы оставлять комментарии.
Дякую за допис. Правильна у Вас українська, не наговорюйте на себе. «Наманадала» звеселило 🙂 Теж пам’ятаю цю пісню.
А що до шкільних пісень, то й тут у мене майже все з голови повилітало. Хоча ні, той же агітпроп (це вже починає мене дивувати!)залишився.
«Запах тополиный и сиреневый
Над Москвою майскою проплыл.
Все на свете дети любят Ленина
Потому что Ленин их Любил.»
Це раз.
«Ленинской дорогою, светлою, широкою
Ты сквозь бури грозные прошел.
Сын великой партии, смена старой гвардии,
В битвах закаленный комсомол!»
Це два.
«Учил Суворов в любых боях
Держать во славе российский стяг.
Отцом и братом Суворов был,
Сухарь последний с бойцом делил»
Це вже три.
І якось сиротою стоїть окремо пісня «Щедрик»
https://www.youtube.com/watch?v=XWsgqwk0EGo
А я коли в сауні один так щоб не дивитися на пісчаний чи пісочний годинник співаю ой чорна я си чорна…ну із-за острова на стрежень….цвіте терен….
інколи заглядую до хлопців ….по інтернету звичайно й пропоную починати спілкуватися по-україньски….
Ту у нас (в Ізраілі) було працював директором центробанку Стенлі Фішер, так вивчив івріт й більш менш нормально говорив на офіціальних прийомах й виступах…
Як то воно тяжко переформатувати свої мізки…
Дякую. Нарештi хтось почав писати українською на форумi. А то це ж нестерпно: критики багато, а якщо прохають писати тут українською — нi, боїмося, не хочемо, це буде азаровською й ще чогось…
Про свої обставини я вже написав: мені зараз набагато важче писати українською аніж російською. І про переклади так само: з української на французьку — майже жодної проблеми, а от з французької на українську — нема діла.
Так це було не про вас. Я навпаки дуже задоволена, що ви почали так писати. А iньшi цього не роблять, хоча могли би. I це шкода i навiть дивно для мене.
Про колег нічого сказати не можу. Сам я дуже довго не хотів навіть чути про блоги. А коли «дозрів» та почитав, що і як пишуть колеги, то вірішив писати усіма мовами, що знаю. І тут я не перший. Бо більша частина дописів колег стосується мов та перекладу.
В українському форумі були спроби завести тему, щоб спілкуватся тільки українською, але нічого з того не вийшло. Так само і в інших форумах — із закликів спілкуватися тією чи іншою мовою війшов пшик. Бо насправді діло це не просте. Треба, щоб були спільні інтереси чи теми, а також вмілий організатор.
Ось того i не можу зрозумiти. Якщо людина говорить, що її рідна мова є українською, чому ж не писати українською в української гiлцi? Я ж пишу росiйскою, i нiчого страшнего не сталося.
Ох… Нажаль є дуже багато чинників, що працюють проти української мови.
Якi чинникi? Це саме люди i нiкто iньшi.
Знов скажу тільки про себе: я надаю переваги російській, тому що тепер краще її знаю.
Зверніть увагу на переклад з іспанської, що виконав selvek у ЦДЛП:
http://www.trworkshop.net/forum/viewtopic.php?f=8&t=58172&start=280
Я російськомовна, але маю українське коріння. Моя прабабця була родом зі Слобожанщини, з-під самісінького Харкова. Виховувана нею років до трьох-чотирьох, я й розмовляла здебільшого українською приблизно до цього віку. Із здивуванням дізналася про це десь років у 15, бо сама не пам’ятала цього факту або не надавала йому значення. Згадую, як вимагала: «Не ріж м’яч!», коли в родину купували кавуна 🙂
Тут ще про пісні дитинства мова йшла. Так от, коли мій син був немовлям, я його успішно заспокоювала такими рядками у власному виконанні:
«Наш паровоз, вперед лети,
В коммуне остановка.
Другого нет у нас пути,
В руках у нас винтовка!». 🙂
В резюме вказую дві рідні мови.
Щодо «рідкописання» українською, я взагалі-то пишу тут мало, бо «чукча не письменник, чукча читач». Це по-перше. А по-друге, просто часу обмаль. До речі, замовлень на переклад на українську зараз дуже мало — деякі глобальні проекти призупинені у зв’язку з відомими подіями. Сподіваюся, тимчасово. Але російські переклади мало того, що не дають померти з голоду, але й не залишають часу на теревені 🙂
Как глоток свежего воздуха? Всю жизнь живу в Волгограде, но про мой говор гутарят, что он нездешний. Да, нездешний, всего лишь из мест, удалённых от Волгограда на двести километров к северу.
В позапрошлом году был в посёлке, находящимся в относительной близости от Волгограда, там малость общался с женщиной, у которой тот самый говор из «моих» мест, и так на душе хорошо стало.
А ведь и правда глоток свежего воздуха. Сама писать українською мовою я, конечно, не могу. Но когда читаю, аж до слез что-то своё слышится. Почему — история долгая и здесь ни к чему. И про свои поездки в Киев на UTIC рассказывать тут тоже не буду, можно почитать в моем бложике, если кому интересно. А вот по прочтении вашей истории вспомнила (в сотый раз, наверное, с мая месяца), как ездила с друзьями во Львов специально ради спектакля «Лiсова пiсня» в постановке театра Леся Курбаса. И так-то вещь эта эмоциональная, а сверх того было эмоций из-за того, что я понимаю, что говорят актеры, и сопереживаю им, не гадая, что за речь звучит. О самом спектакле тоже отдельная песня. Но мало кто смог так вынуть из зрителей душу, очистить и поставить на место, как ребята в том маленьком камерном театре. В общем, про отношения «я и украинский язык» я могу говорить часами. Но это не мой журнал, потому не буду. А вам спасибо. Пишите еще, дуже приємно це читати.